 |

|
 |

 |
Зоя Лерман
|
|
|
 |
Галерея “РА” → Зоя Лерман → Раздел статей →
Вернуться в раздел
Мрія та Іронія Зоі Лерман
У тім «загадка»- слово тут трохи невдале. Зоя Лерман- не тільки «легенда». Вона живе і продовжує створювати картини й графіку нині, більш того – в одному місті з усіма іншими киянами. «Загадка»- у творчості. У картинах і малюнках, які впізнаються з першого погляду - і з першого погляду визначаються як «Зоя Лерман». Сказати, що художниця працювала так завжди - означає сказати неправду. Стиль пані Лерман має свої ступені кристалізації. Але вона насправді завжди працювала так - незалежно від обставин, від когось чи чогось, якщо потрібно - проти течії(так до речі, називається повість С.І. Ялкута, в героїні якого впізнають Зою Лерман). «Держава нездатна допомогти або завадити митцеві .Все потрібне для творчості міститься в самому митцеві. Він у в’язниці працюватиме, і сліпий і не щасливий, тому що інакше не може»,- говорить художниця. Зоя Лерман працює головним чином у техніці темпери, робить своїх танцюристок і закоханих перламутрово-рожевими, ніжними й тремтливими залишаються вони і тоді, коли художниця малює пером-легко, точно, віртуозно. Беззахисність чи гостра, майже порцелянова тендітність героїв Зоі Лерман є однаково зворушливою, однак сентиментальність витравлюється з цих робіт начисто. Швидше йдеться про якесь значне таїнство важливу зустріч двох людей. Жанрові сценки виявляють насправді перефразуваннями Біблії, і вічність владно втручається у повсякденність,хоч у цьому страшно немає нічого – воно є світлим і сумним, воно окреслене, плавною гнучкою лінією. Можна - « Вірсавія », але все ж таки просто - «Двоє». «Хрещатик. Неділя» зобов’язаний Києву тільки як джерелу натхнення. Втім, почесна для киян топографічна визначеність «Хрещатика» не є випадковою. Випадкових назв тут не знайти. Ліризм і мелодійність у творах Зоі Лерман співіснують з іронією, іноді досить їдкою. Якщо потрібно, тут відбувається загальна, як мебілізіція ,- театралізація, хоч замість театру, швидше цирк, «Арлекіни» і «Наїзниці» . Художниця полюбляє карнавал, хоч і не заради його вільної яскравості. Ствердженню істини все це не заважає, але робить ії більш очевидною. І все ж таки – що може бути дивнішим за однозначність єдиної мрії та гіркого, ії висміювання? P.S «Митець не обирає й не шукає цей шлях спеціально, він просто його іманентно відчуває, Інакше він-не митець »
|

|