СІЛЬВАШІ

Тіберій Сільваші - одна з центральних і найвагоміших постатей свого покоління. Його самовіддана робота з поверхнею, вкритою барвною матерією, що надає їй справжньої сутності і переводить, з властивою йому експансією, час у простір і тривалість у довгочасність, творить із нього художника, порівнянного з усіма тими, хто породив у світ цю естетику матеріальної площини як місця безміру і часу життя, себто духу.
Порівняти його з Дебре, Ротко або Тапієсом, як мені здається, є засіб лише достеменно визна-чити якість його творів і вагомість його внеска в фундаментальну теорію бурхливого відродження сучасного українського мистецтва.
До свого відчуття простору, утворенного з широких контрастів і витонченої спільності кольорових сполук, які формують надзвичайно виразне дихання полотна, Сільваші додає експресивну могуть живописного матеріалу, наділеного, таким чином, символічною роллю у вислові найбільш нематеріальних думок і почуттів, що перехоплює і поновлює жагу абсолюта, притаманну його попередникам Малевичу, Кандінському, Ротко або Кляйну, і цілком відповідає найглибшим потребам людини кінця XX сторіччя.

Уставший от осквернителей, 17 октября 2012

Но главное, что вызывает автор у зрителя, это сильнейшее, почти непреодолимое чувство жалости к краскам. За что их испортили? Эта дилемма достойна выставки. Браво.

Уставший от осквернителей, 17 октября 2012

Автор эссенциирует амнистию невероятных сил, скованных смирительными рубашками соответствующих клиник. Выходя на свободу, они раскидывают краски, перекликаясь со всемогуществом отсутствия каких-либо связей между образом и его интерпретацией. Эти связи возникают лишь после, когда колеса начинают действовать, и зритель действительно погружается в кайф перемешанных красок. Обязательное присутствие грязных оттенков в каждой работе четко указывает на неблагополучие в психике автора, спроецированное на беспощадное отношение к некогда чистым и полезным краскам. Создавая кашу, автор немедленно воссоздает материал для психиатрических интерпретаций. Отсюда - естественный порыв к амнистии всего того, что обычно заключено в клинике. Буйные выгоны грязи в краске активизируют соответствующую реакцию зрителя. Зритель может спросить: "ЧТО ЗА ГОВНО?" И этим обозначается сложнейшая философская проблема: А МОЖЕТ, НЕКОТОРЫЕ ВЕЩИ В СЕБЕ ДОЛЖНЫ ОСТАВАТЬСЯ В СЕБЕ, ЧТОБЫ НЕ ПАЧКАТЬ ОКРУЖАЮЩИЙ МИР?