Дмитро Корсунь , 13 января 2009

Дмитро Корсунь про Олександра Животкова

Олександрові Животкову притаманні первинні відчуття спорядженого у важкий похід воїна, який долає простори у пошуках східного краю материка, у пошуках «Святої землі». Потаємне релігійне відчуття місії еманує з кожного його полотна. Полотно дивовижно витримано, йому притаманні класична завершеність, строгий чекан, summa summarum живописної еволюції і культури. Полотно цінне як художній супровід певного ритуалу, необхідного майстрові для істинного утвердження.

[ Читать дальше ]

Тіберій Сільваші, 13 января 2009

Трактат про живопис із саду тиші (Живописні об'єкти О. Животкова)

Є порожнеча і не час.
Порожнеча — не відсутність маркірування простору, а дзвінка чистота глиняного глечика, готового прийняти в себе рідину і надати їй форми.
Не час — не відсутність часу, а його обширний варіант, який долається "штучністю" справи рук художника, ритуалом його ремесла. Все починається з рами.
У класичній картині рама окреслює межу з чужорідним їй простором. Так народжується нескінченна суперечка про ілюзію та Реальність, поезію й правду, про істину й обман. Картина — це вікно, що породжує гордовиту упевненість у нашій винятковості у світі. Це екран ідей та тонкого павутиння почуттів.
В об'єктах Животкова рама — рудимент. Якщо в ранніх творах вона уписувалася в полотно, продряпувалася, стаючи внутрішньою рамою, то нині в неї інша функція.

[ Читать дальше ]

Дмитро Корсунь, 13 января 2009

Дмитро Корсунь про Олександра Животкова

Тканина цивілізації сплетена з грубих волокон і надто проникна. Проти волі нас щось захльостує, обертає, від величезної швидкості ми сліпнемо, захлинаємося і водночас відчуваємо запаморочливе захоплення. Усіх відпущено на свободу. Нас вабить цей світ. І дивлячись на такий живопис, ми відкриваємо для себе таке, що доводиться переживати лише під максимальним натиском життя...

[ Читать дальше ]