КОРІННЯ

Романові Романишину, без творчого дороб¬ку якого важко уявити сьогодення українсько¬го мистецтва, до певної міри поталанило. Він належить до покоління митсців, повноцінне становлення яких співпало з динамікою пе¬ремін і бурхливими процесами національного відродження середини 1980-х років. їм суди¬лося здійснити те, що у будь-якій іншій ситу¬ації можна було б вважати практично немож¬ливим: водночас сягнути глибинного підґрунтя національної традиції і активно адаптувати досвід сучасного світового мистецтва.
Еволюційний процес творчості Романа Ро-манишина прямує від мистецької форми, ос¬нову якої творять такі характерні риси, як зоб¬ражальність, фігуративність, сюжетність, у бік знаковості, асоціативності, поліфонії і багатоз¬начності. Його ранні праці нерідко пов'язані з конкретикою: творами відомих українських письменників і поетів, народними легендами і біблійними сюжетами. В молоді роки художник немов би намагається сприймати те, що для нього найдорожче, найрідніше, через призму незаперечних автортетів минулого. Уся ж на¬ступна його творчість - це безперервний по¬ступ від зовнішніх чинників у напрямку, який веде до перманентного заглиблення у влас¬ний внутрішній світ, світ спогадів, сформова¬них на рівні підсвідомості дитячих уявлень, до глибоко індивідуального переживання подій сьогодення. Саме в цих процесах все ви¬разніше викристалізовується цілковита оригі¬нальність і неповторність творчості митця.
Прагнучи проникнути до філософської "ос¬нови основ" свого буття, намагаючись пов'яза¬ти його з долею родини і сім'ї, своїх предків і рідного народу, художник поступово укладає власний ірреальний простір, в якому можливе практично усе, де стираються видимі часові межі, грані між мистецькими формами, жанра¬ми, усталеними правилами застосування пев¬них матеріалів і технік. Площинні композиції у нього вільно переростають в об'ємні форми. Останні згодом виявляють здатність кінетич¬ного руху, а рух доповнюється звуком. А над усім панує дивна і потужна енергетика, яка не дає глядачеві залишатися байдужим. В кінце¬вому результаті, у процесі наполегливої праці, художник відкриває лише йому відомі секрети органічного поєднання архаїки і комп'ютерних технологій, особливої атмосфери, яка здавна панує в традиційній сільській оселі, та інфор¬маційного цифрового коду сучасності.
Невичерпний, потужний потік творчої енергії веде Романа Романишина від початко¬вого освоєння і наступного досконалого во¬лодіння можливостями графічних технік до їх оригінального переосмислення і застосування у сферах малярства і скульптури. Спосіб про¬дряпування і травлення на металевих пласти¬нах, характерний для друку на папері, худож¬ник, зокрема, пристосовує до створення складного і максимально насиченого знако¬вою інформацією, мікрорельєфного рисунка на об'ємній бронзовій скульптурі, до нанесен¬ня графічних відбитків на поверхню природ¬них каменів. Такий хід породжує складну гаму асоціацій, ілюзію присутності в композиціях загадкового духу первісних культур.
Захоплення кольоровою графікою у нього поступово і немов би цілком закономірно ево¬люціонує в малярство на полотні, у наступне опрацювання площини дерев"яної дошки за допомогою левкасної техніки, властивої для давньої української ікони. Такі твори вирізня¬ються щораз активнішим рельєфним тракту¬ванням малярської поверхні. Втрачається та¬кож звична для картини прямокутна конфігу¬рація: контур живописно-пластичних об'єктів набуває самоцінності, стає важливою і невід'ємною частиною загальної композиції. її органічну складову згодом творять невеликі бронзові вставки або об'ємні деталі - ажурні пластинки, дротики, фігурки, коліщатка від старих годинників, механізмів тощо. Мабуть саме вони наштовхують автора на подальший експеримент - введення у композиції еле¬ментів кінетизму. Таким чином, завершується певний цикл: безконечний ілюзорний рух, який спонукав глядача до кругового огляду творів художника, доповнюється реальним рухом, спровокувати який може сам глядач.
Наступний етап розвитку творчих ідей є не¬сподіваним, хоча й цілком логічним, - худож¬ник надає можливість кінетичним пластичним композиціям видавати певні звуки. їх конст¬руктивне вирішення може будуватися, напри¬клад, за принципом бронзового дзвона, де ма¬сивне тіло порожнистої пластики немов би за¬висає у повітрі і фіксується зсередини єдиною точкою опори - загостреним кінцем металево¬го стержня чи основою-підшипником. Кожен найменший рух у цьому випадку породжує ха¬рактерний звук. Його викликають удари підвішених всередині чи назовні камінців.
Інший варіант творення звукового ефекту пов'язаний із застосуванням у малярських об'єктах спеціальних механізмів-молоточків і настроєних на певну тональність струн, взя¬тих зі старих фортеп'яно. Ще один спосіб -маятники, які коливаючись на довгих линвах, торкаються струн і породжують звук за прин¬ципом щипкових інструментів. Можливість ви¬добування глядачем у процесі споглядання мистецького твору певних звуків незмірно роз¬ширює асоціативний ряд індивідуального сприйняття, виявляє здатність викликати підсвідомі спогади урочистих чи тривожних
ударів дзвону, співу дримби, бандури.
Концепція складного синтезу виражальних засобів досягає своєрідного апогею в оригіна¬льному проекті "Шість сторін світу: ТРЕБА-ТАК", створеного художником на межі 2003-2004 рр. Композиція вражає монумен¬тальністю філософського задуму, доско¬налістю і впевненістю образного вирішення. Загальна маса закодованої і немов би спресо¬ваної у кожній із шести вертикальних ма¬лярських площин інформації оточує глядача і поступово розкривається, комплексно впли¬ває на органи нашого відчуття. Спосіб вирішення мистецького твору включає свідо¬ме передбачення неоднозначності, невичерп¬ності його сприйняття. Загадка не може бути до кінця розгаданою: у цьому ознака високої майстерності, яка ріднить творчість художни¬ка із здобутками видатних майстрів минулого.
Постійні і безконечні метаморфози у твор¬чості Романа Романишина відбуваються на спільній основі, органічно зливаються у певну цілість, де існує єдиний незаперечний пріори¬тет - неповторний, сповнений живими емоціями образ, який нерозривно пов'язаний з індивідуальним внутрішнім світом автора, потужним джерелом його інтелекту і творчої енергії. Глибоко осмислена проекція національних традиції на тло споконвічних за¬гальнолюдських цінностей пояснює феномен беззастережної адаптації і зростаючої попу¬лярності праць художника не лише в Україні, але й далеко за її межами - в Європі, Америці і далекій Японії.
Орест Голубець,
доктор мистецтвознавства, професор

Нет сообщений