Маестро: творець і вчитель

Ім'я Андрія Чебикіна в Україні доволі знане — якщо не популярне. Й справедливо, бо в натурі митця поєдналися рідкісно: щедрий ліричний талант, великі організаційні здібності і безпосередня відверта вдача.
Минулого 2005 року, на грудневого Андрія у Львівському палаці мистецтв не було де голці впасти, бо тут, як писала «Львівська газета», зібралася майже вся художня та навко-лохудожня «сметанка», щоби привітати на вернісажі трьох Андріїв — Президента Академії мистецтв, ректора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Андрія Чебикіна, ректора Львівської Національної академії мистецтв Андрія Бокотея і репрезентанта українського мистецтва у Гданську Андрія Ментуха. На день свого патрона три Андрії відкрили у Львівському палаці мистецтв масштабну виставку. Було що оглядати, чим милуватися, від чого радіти душею, було, як на святі: «святошно — з квітами, щедрими епітетами вітань і усміхами численних друзів-побратимів по мистецькій праці».
Графічне мистецтво Андрія Чебикіна є невід'ємною часткою української мистецької культури протягом останніх тридцяти з лишком років. Еволюція й щасливі злети творчості митця — закономірний акт динамізму властивих йому стильових рухів, напрямів, що яскраво і неодмінно віддзеркалюються у творчості талановитої людини, як нині модно говорити, креатора. Складні пошуки стилю, власного виражального лексикону, потрібної інтонації, форми самопосвяти у креативні піднесення знаходять вираз у сучасній графіці, що рясніє суцвіттям неповторних імен; вони є нероздільні з мистецькою практикою, є суттю бентежної творчої душі знаного далеко поза межами України художника. Різні графічні техніки, в яких пін демонструє свої неординарні здібності, талант — офортні естампи, літографія, мішана комбінаторика, монотипія, малюнок пером і пензлем, тушшю, олівцем, акварель, — дають уявлення, як легко, з якою майстерністю, як сміливо Андрій Чебикін володіє кожною з них, переконуючи глядача несподіваними образними рішеннями, художнью ваговитістю творів.
Андрій Чебикін — неординарно світла творча постать. Його мистецтво близьке і зрозуміле кожному, бо воно спроектоване в координатах моральності, людяності, несе проміння добра і чистих почуттів. Воно ось уже понад тридцять років у своїх нових якостях, неодмінних цнотах, у формально пластичних якостях, у глибині передчутої й знайденої образності не перестає хвилювати шанувальників такого стилю творчості.
Життя митця невід'ємне від його творчості, а творчість є відкритою оболонкою пережитого і прожитого. Чи не є творчість для кожного митця першопричиною того, що було, і що є, і настане потім — що залишиться по нім у джерелах пам'яті?
Кожен з величезного загону першокласних українських художників, які мають визнання чи виборюють його в умовах нинішнього вселенського мистецького ринку, посідає своє власне місце в мультистильових потоках мистецького конкретного Часу. І для кожного він наповнений спрагою відкриття. Андрій Чебикін тут не є винятком, але винятковою є ситуація, в якій конкретний Час диференційований посутньо не для когось іншого, а лишень для Чебикіна — творця, активного громадського діяча, художника і лідера, що покликаний вирішувати державні справи. Але водночас Чебикін-творець, власне, невіддільний від Чебикіна-педагога, винятково обдарованого інтуїцією вчителя. Бо створена ним в академії майстерня вільної графіки, — через студії в ній пройшла з добра сотня вихованців, — є, власне, тим продуктом, який зцілює мистецтвом тих, хто спраглий спізнати таїну творення мистецького образу. Чебикін ось такий: ще в молоді роки написав книгу «Мистецтво офорта» для студентів, — з легкої руки майстра офорт перетворився на улюблений для покоління студентів вид естампу, — а далі вийшов з молодими, здібними, жадібними до знань адораторами на простори вільної графіки. Тобто весь він — у виясненні суті модерного.
Для багатьох Чебикін — загадка: стільки енергії, запалу, ініціативності. Для мене загадка не в тому, де він і коли ту вільну годину бере — а я сам знаю, як це важко, — аби сісти за офортний верстат, або, захопившись орієнтальною каліграфією, взяти китайську туш і пензель, або «накинутися» на акварель?.. Де, зрештою, знаходить час для реалізації огрому фантазій? — ось про що я думаю. Для творчого малювання потрібен вільний час, свого роду абсолютна свобода, степове привілля, а де їх узяти? І такий «навіжений» стиль місяцями, роками... Не для медитацій про свободу

Нет сообщений