Шляхом бджоли: унікальний проект Миколи Журавля

Процес народження артефакта споріднений до дозрівання меду, разом iз вибиранням його із стільника. I в першому, i в другому випадку маемо ескіз, збирання матеріалу, довгу, поетапну працю над реалізацією задуму, нарешті, донесения кінцевого продукту до вуст очей споживача. Тільки митцеві у своїй творчості все частіше доводиться поєднувати дві несхожі ролі бджоли та бджоляра, доглядаємого на вихователя, того, кого ведуть, i того, хто веде. інакше кажучи, треба бути майстерним у ремісницькій справі, але й не посрамити себе у льоті уяви, а це не кожному авторові по плечу. Лише тому, для кого, за виразом Григорія Сковороди, «незрівненно більша радість збирати мед, ніж його споживати» (27-ма з його «Байок харківських»).
У долі українського майстра Миколи Журавля усе вищесказане - зовсім не метафора. I батько його, i батьків батько, i уся низка предків були потомственими пасічниками, від яких їхній нащадок успадкував не професію, а передусім кропітко-ретельне ставлення до первісного матеріалу. До peчi, не так вже й відмінного від ремісницького, принаймні в живописі, що у давні часи -мені йдеться тут про середньовічне іконописання обов'язково використовував левкаси, особливі грунта, що за своєю матеріальною консистенцією, за фактурою наближаються до воскової речовини, одного з продуктів бджолярства. (Забігаючи уперед зазначимо, що серед новацій нашого автора було використання архаїчної техніки у модерному мистецтві секулярного штибу, зокрема у станковому живописі.)
Між тим, ставлення власне до бджолярства в Україні було не менш поважним, ніж до образотворчого мистецтва. Покровителів в нього було декілька, від Іоанна Златоуста, чиє легендарне красномовлення не даремно порівнювали зi смаком меду, до святого Амвросія, епископа Міланського та одного з отців західнього християнства, якого в нас iз доброзичливою фамільярністю називали Амбрось (між іншим, бджолам також даруючи пестливі імена на кшталт «бджолят» та «бджоленят»):
Звуликом Амбрось ще там не скупий вгостити медом. (Лазар Баранович)
Приліт бджіл - початок весни, пробудження природи, про це писав у «Оді на 1-ий день травня 1761 р.» Іван Максимович. 3 точки зору історії це був час ще первісного у своїй cyтi бджолярства - бортництва (вулики видовблюються у товщі колод), але вже в наступному столітті чернігівський поміщник Петро Прокопович винаходить рамковий вулик нового типу, що створює мікропереворот у цьому типі ремесла (i правда, вже у 1910 р. кількість бджолиних сімей в Україш досягне 1,6 мільйонів - майже вci вони загинуть під час Другої Cвітовоoї війни). Факт, що півтоpa століття по тому вразив нашого сучасника, надихаючи його до створення проекту «Пасіка», що перші його начерки датуються вже минулим сто- i тисячолтям: 1997 р.

Не можна однозначно стверджувати, що він надихався лише істоpiєю, легендами сивої давнини. У сучасній мистецькій культурі бджоли уявляють собою більш складне, амбівалентне поняття, ніж це було у добу бароко (попри все різноманіття «бджолиних смислів», майже вci вони сінонемічнi: чеснота, милосердя, солодкість світу, слідування благодаті. Бджоли, хоч i рідше за ос, мух чи навітъ птахів, символізують зловісну погрозу (але декілька маргінальних xopopiв в цьому відношенні не роблять погоди). Все ж таки осадок давньої мудрости, добре упередження предків - незнищенні Ось чому набагато частіше бджоли асоціюються iз медитацією та мудрим мандруванням («Бджоляр» Тео Ангелопулоса). Або ж - iз особливою мудрістю, до якої наблизитися можна лише фрагментарно й тактильно - через и неспіврозмірність, як це i робить Йозеф Бойс у дюсельдорфському перформансі 1965 р. «Як пояснити картини мертвому зайцю», також розвиваючи цю тему У «Бджолиній цариці» та інших роботах.
Проект українського майстра створювався не так iз оглядкою на досвід німецького класика, але iз спокійним усвідомленням іншости свого шляху. Україна - країна iз чітко окресленою патріархальною, селянською основою, було б марною справою приписувати їй надмірний технократизм. Україна, ясна річ, не Росія, але також i не Японія чи Швеція. Однак, мабуть у завзято-шановливому переосмислюванні дідівських рецептів i знайде вона свій рішучий шанс - у мистецтві та у жита"? I перший крок на цьому шляху мусить зробити саме митець? На закруті сучасного хаосу він прагне не постмодершстичної іронії, але надскладного синтезу, напруженої, вистражданої гармонії. «Проект має для мене самоідентифікаційний характер, - каже автор, - люди - як бджоли ... Пасіка - Україна».
Почнемо з того, що власне творчому актові (генеалогія якого - «Сферографія» та «Агресивне бджолярство», масштабні роботи попередніх років, включно iз артистичним дійством на одному з київських холмів, змістом якого був протест проти російської агpeciї у Чечні) безпосередньо передує довга подорож Журавля по містах i селах cвоєї країни, iз заходу на схід, з півдня на північ. Вже власне у живописі він мав нахил до планетарного мислення. Тепер він дістав нагоду відвідати Дубно, Кам'янець-Подшьський, Білгород-Дністровський, Хортицю, Сорочинці, Переяслав, Канів, Суми (загалом близько дванадцяти населених пунктів, що є знаковими для української історії, вагомими для вітчизняної пам'яті - що викликають спогади про Гоголя, Шевченка, про часи козацьких гетьманів). А десь i насправді злетіти: над скелями Бахчисараю, у дельтаплані.
Журавлеві вулики, кількістю близько восьми-дев'яти - більш, ніж вулики; меньш, ніж вулики. Їхнє прагматичне призначення скоріше підпорядковане авторському задумові, однак не є повністю пригніченим: справді, усередину оселюються бджоли, жити-бриніти, зносити до своєї дивної оселі солодкі трофеї. Також береться до уваги волюнтарний характер поведінки окрилених доглядаємих, що тут виступають у ролі вимушено-анонімних співавторів. По закінченню своєї місії, вони здадуть «братам своїм старшим» буквально «мед i пахощі вciєї України», caмi ж будуть переселені до вуликів звичайного типу. Вулики-артефакти митець подасть до глядацької уваги у розкритому стані, оголюючи ребра каркасів.

Ззовні вулики виглядають як щось середнє між язичницькою скульптурою та цистерною для екстремальних випробувань, між багаторазово збільшеним ropixoм та дитячою гіркою. Водночас інопланетні - i дуже свійські, близькоспоріднені до людської істоти, загадкові - i відкриті до пізнання. При тому кожен з них має особливу форму та внутрішню конфігурацію, що задає ритм праці бджіл. А цілокупний жанр коливається між ленд-артом, довгограючим театром i традиційною тривимірною статуєю. Приоритет, непевно, буде належити останній, однак побутування артефакту дуже тонко визначає інтонації довготриваючого перформансу та «земельного мистецтва». Земля зрощує, небо колисає, мистецтво надає нестандартну шляхетність обрисів. Та осмислює, прямуючи шляхом бджоли, чиє значення так витлумачивав філософ Сковорода: «герб мудрої людини, що робить працю, на яку здатна».
Творчість значного митця - рівно як i життя епохи-нерідко супроводжується низкою символічних співпадінь, як у просторi, так i у чaci. Так, piк прокоповичевого винаходу вулика модерної конструкції - 1814-й - водночас дав Україні Тараса Шевченка (з яким він зустрівся у 1843 р. у с. Пальчики під Батурином). А ще на київському Подолі Музей бджолівництва сусідував iз штаб-квартирою Віктора Ющенка, теперішнього Президента України, чия резиденція за цілком зрозумілих причин сьогодні пересунулася вище - i вздовж схилу холма, i вздовж iepapxiчних сходів. Що не дивно: колір Помаранчевої Революції (палким прихильником яко1 був i Микола Журавель, організатор протестних акцій митців у Kиєві восени 2004 р.) багато чим споріднений кольорові меду, iз легким висвітленням тону. Однак поголос вперто приписує право перворідства апельсинові...
Олег Сидор-Гібелинда
Старший науковий співробітник інститут проблем сучасного мистецтва Нацюнальної академії образотворчого мистецтва i архітектури України, м. Київ

Нет сообщений