МИСТЕЦТВО РЕГІОНАЛЬНОГО АВАНГАРДУ: ФОТОІНСТАЛЯЦІЇ МИКОЛИ БАБАКА

Авангардним нині може бути лише регіональне мистецтво. Воно пов'язане з радикальною позицією художника, що творчо втілює такі поняття, як "історія", "народ", "місцевість".
Транснаціональні корпорації панують в міжнародній економіці. Міждержавні союзи визначають політичний розвиток країн-учасниць. Однотипні телесеріали і поп-шоу задають єдиний тон масової культури. Інтернет створює єдине інтелектуальне середовище. Проблема ідентичності у цьому глобалізованому суспільстві постала набагато гостріше, оскільки традиційні способи ідентифікації у новому довкіллі не спрацьовують. І вирішення цієї проблеми постає як головне завдання художника.
У мистецтві авангарду початку XX століття існувало двоїсте ставлення до історії. З одного боку - різка втрата зв'язку з дотеперішньою художньою традицією, з протилежного -звернення до минулого як до джерела іншого досвіду світобачення: таким був інтерес Гон-чарової та Ларіонова до скіфських бабів.
Фотоінсталяції Миколи Бабака розривають сув'язь із українською традицією "великої картини". Його новий монументалізм пов'язаний із зверненням до української сільської фотографії.
Художник інтерпретує старовинні світлини, зібрані у наддніпрянських селах. Усі вони збільшені фотоспособом для того, щоб виділити сліди історії (заломи і осипання, відбитки рук тощо), що залишилися на них. Багатократне укрупнення первісно невеликих фотокарток породжує інший масштаб: не тільки пластичний, а й ідейний. Те що було непомітне у забутому альбомі, стає виразним на музейній стіні під поглядом спостерігача. Історія Черкащини XX століття завдяки цій зміні оптики ніби оживає.
Перш за все Микола Бабак опоетизовує рідне село. Так, для інсталяції "Діти твої, Україно" (2004) він використовує дитячі світлини, ганчір'яні ляльки і наївний портрет, створюючи цілісний образ сільського дитинства. Але значення цих інсталяцій виходить далеко за межі поетизації наївності.
"Как тихая в море волна как песнь поэта пусть будет близка и мила вам фотография эта. В память прошлого - невозвратного, в память будущего - неизвестного. На долгую и неза-бьіваемую память сестре Дуси от Кати", - повідомляє напис на звороті одного із тисяч ста-робутніх фото, що зберігається в архіві Миколи Бабака. У проекті "Зворотній бік" (2004) він використовує цей двобічний характер поштівки як зображення-повідомлення: анфас і зворотній бік кожної світлини збільшені кожен окремо; різні образи і послання напливають один на одного - босяк часів голодомору і хлопчак-китаєць із окупованої Маньчжурії, освідчення в коханні і лист людини, яку погнали на примусові роботи у Німеччину. У скромних історіях маленьких людей віддзеркалюється весь великий світ. Сільське виростає до масштабів всесвітнього.
Дев'яності були епохою "номадизму", кочівництва. Результат - повне зникнення відмінностей: таке, що за роботами уже неможливо відрізнити художника-парижанина від уродженця Москви. І цей шлях уже завів у тупик: "мистецтво провінцій" у такій ситуації виглядає неминучим парафразом "мистецтва центрів". Єдиний вихід із ситуації- визнання власного права на самовираження, зумовлене локальним контекстом, тобто звернення до своєї історії, свого народу, своєї місцевості. Новий регіоналізм стає мовою нового мистецтва.

Михайло Сідлін художній критик

Нет сообщений