Вікторія Бурлака, 16 января 2009
Вікторія Бурлака про Лесю Хоменко
Не пародіюючи, із серйозністю, Леся досліджує, які формальні можливості мова соцреалізму пропонує нам сьогодні. Мова стає дедалі узагальненішою, постаті «виростають» догори, нависаючи біомасою…
Але настає момент зворотньої реакції, коли художниця сама прагне нейтралізувати жахливий тиск, пересилити гнітючу силу тяжіння. Вона намагається зафіксувати мить блаженної невагомості – нікуди дітись від закладеного в людській природі прагнення перетворити щасливу мить на вічність.
Відвідуючи дисоційованість професійного середовища, де кожен грає сам за себе, Леся намагається поступово виправляти ситуацію, конструюючи нові спільноти.
[ Читать дальше ]