Олександр Федорук , 15 января 2009

Олександр Федорук про Михайла Демцю

Скрізь Демцю розкутий, вільний, розкрилений, бо ніхто, окрім нього самого, не розпоряджується так любляче і водночас так велемовно на позір з усім наявним спектром. Та невчизна, та надприродня звулканізованість палітри і поза тим порядок, ритміка, регламентація тих самих барв, що заповнюють органічний простір композиції.

[ Читать дальше ]

Віктор Москалюк, 15 января 2009

Віктор Москалюк про Михайла Демцю

Його живописні полотна з гуцульськими мотивами, переповненими кольорових контрастів, наповнених енергетикою гір. Не кричать, а голосно співають, це справжня мелодія гір. Гори парують. Смереки пахнуть. Свічки горять. Звуки сопілки лагідно пливуть над полонинами.

[ Читать дальше ]

Олексій Титаренко, 15 января 2009

Олексій Титаренко про Михайла Демцю

Михайло Демцю - візитівка західноукраїнського малярства. Побач його картини хоч в Аделаїді!Та його самого – львівський «артиста»!
Оті його «Оксани» та «Роксолани» лунають коломийками після доброї чарки. Ще й розбіг пульсуючих, концентричних кольорових кіл за величною постаттю кожної крсуні-аж відлунює по всіх Карпатах. А може, й світі.Демцю це співі танок. Кольору, ліній. Місиво фарби. Добре місиво львівської школи - як глина з Гавареччини.

[ Читать дальше ]

Богдан Волошин, 15 января 2009

Богдан Волошин про Михайла Демцю

Соковиті барви на його полотнах захоплюють відразу і в ритмі якогось несамовитого карпатського танцю мало не за руку затягують ошелешеного глядача у світ лукавих можновладців, оточених безликою світою, чинних козаків, що сторожко позирають на кожного, хто трапляє їм у вічі, та буйства букетів –фантастичних і рясних.

[ Читать дальше ]

Володимир Данилейко, 15 января 2009

СТРУМЕНІ УКРАЇНСЬКОЇ ДУШІ

Маестро пензля Михайло Демцю зі Львова (Підкарпаття) у сучаснім українськім малю-вальницькім вернісажі — то не є принагідний побратим стилю Івана Марчука або Феодосія Гуменюка; його, Демцю — гуцулястого маляра, не сплутати також і з символікою Андрія Антонюка, Миколи Кумановського, Віктора Гонтаріва, Сергія Гнойового, Євгена Лещенка, і з метаморфозністю Михайла Попова, і з предметністю Юрія Комишного, вже не кажучи про прихильників "чистих пейзажів" та камерних натюрмортів.
З Демцівим малярським світом можна жити "запросто"; без детермінацій шкільної чи інститутської пам'яті, тим паче "ізмових" наук. Диптих "Гуцульське весілля" (2002) п.Михайла, як кість від кості, та й плоть від плоті, — картини зрозумілих народних дійств і обрядів, вчинюваних гуртом (і родичами, й неродича-ми) при утворенні нової людської сім'ї. "Він" та "Вона" — традиційно в центрі уваги, а довкола їх — збуджені такою учтою гості. Лиця, лики, рухи; "типові образи в типових обставинах". А коли поглянете як виображено усе те у нашого художника мистецькою мовою, то хтось-та-ки та й заторкне внутрішню струну свого жит-тя-буїтя: "У мене ж не було так!" або: "А чи буде так у мене?".

[ Читать дальше ]

Микола Маричевський, 15 января 2009

Микола Маричевський про Михайла Демцю

Це вже ціла сторінка в сучасному українському образотворчому мисленні; він виявився гідним продовжувачем львівської малярської школи традиційного національного світобачення. Шатківський, Довбошинсь-кий, Федюк, Патик... А надто Олекса Но-ваківський, Михайло Мороз: крізь малярські візії мовби проступають вони у творіннях нашого Михайла. Це вони і гуцульське народне мистецтво дали йому відштовх напрямку: в якому стилі писати свої образні, хвилюючі картини, як працювати так, щоб творчість твоя мала українську суть?

[ Читать дальше ]